Видатні постаті

ПОДОЛЯНІНА ОЛЕНА ІВАНІВНА

       Народилася 3 січня 1948 р. в селі Станіславчик Жмеринського району Вінницької області.

У 1962 р., по закінченню 8 - ми класів місцевої школи, вступила і в 1966 р. закінчила Іллінецький сільськогосподарський радгосп-технікум. По закінченню технікуму і до 1975 р. працювала голо-вним зоотехніком колгоспу ім. Жданова с. Жданово (тепер с. Мурафа) Шаргородського району. Закінчила заочно Одеський сільськогосподарський інститут за спеціальністю «Вчений зоотехнік».

В 1973 р. обрана головою правління колгоспуім.Жданова, а після реформування колгоспу в товариство КГСП «Мир» обрана його директором, де працювала до лютого 2003 р.
З лютого 2003 р. і по сьогоднішній день очолює державне підприємство дослідного господарства «Бохоницьке» інституту кормів УААН Вінницького району Вінницької області.За її тридцятирічне головування сільгосппідприємство досягло разючих змін у виробництві сільськогосподарської продукції. За вагомі результати господарювання удостоювалося державних відзнак.З 1976 р. по 1986 р. господарство п’ять разів отримувало перехідний Червоний прапор вищих органів влади країни, в 1986 р. нагороджене орденом «Знак Пошани». 3 1986 по
1990 роки колективне господарство утримувало першість в районі за урожайністю зернових. Багато працівників колгоспу удостоєні високих державних нагород - більше 10-ти нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани».

За вагомі успіхи, Досягнуті у сільському господарстві, Олена Іванівна була нагороджена орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, їй присвоєно звання «Заслужений працівник сільського господарства України». Обиралась народним депутатом СРСР, депутатом Вінницької обласної ради.
Правління колгоспу, особисто Олена Іванівна приділяли значну увагу соціальній сфері села. До 1990 року в селі побудовано школу на 630 місць із спорткомплексом і плавальним басейном, вартістю біля 700 тисяч крб. (у цінах 1980 року), дитячий садок на 120 місць, сільський Будинок культури, лікарню на 100 ліжок, відкрито цех по розливу мінеральної води, ковбасний цех, пекарню, машинно-тракторний стан, типовий тік, тваринницькі приміщення` адмінбудинок, де працюють ноштове відділення, філія
Ощадбанку, три двоповерхових та чотири одноповсрхових будинки для 20 сімей, де проживають спеціалісти сільського господарства, вчителі, лікарі.
Вагомою заслугою Олени Іванівни є газифікація села. До Мурафи вперше у районі проведено газопровід, довжиною 36 км, по селу прокладено 22 км газових труб,газифіковано близько 500 помешкань, котельні школи, лікарні, інших громадських приміщень.
При активній підтримці віруючих села, з ініціативи Подоляніної 0.1. та при допомозі місцевих підприємств (КСП «Мир», плодоконсервното заводу, кар'єроуправління) в 1997 році споруджено двокупольний православний храм на честь Воздвиження Хреста Господнього.
Після щоденних турбот в дослідницькому господарстві Олена Іванівна спішить до рідного дому, де на неї чекає чоловік Михайло Миколайович, педагог-пенсіонер, та на вихідні дні приїжджають син Іван з дружиною Оксаною і двійком дітей. 1 тоді радіє Олена Іванівна внукам. Для чого живе людина? Для того, щоб творити прекрасне, щоб залишити свій слід
на землі, пам'ять світлу, добру А ще для того, щоб працювати на землі, відчути 'й` подих, красу, силу, побачити Ті пробудження і насолодитися 'Гі` щедрими урожаями. Таких людей називають хліборобами, бо творять вони найпрекрасніше диво — вирощують хліб. Це важка й відповідальна професія, і тільки той, хто обрав її, стає господарем колосистих
панів пшениці, духмяної гречки, струнке? кукурудзи, сонцелюбних соняшників.Про людину, яка віддала все своє життя вирощуванню хліба, я хочу розповісти з щирим захопленням і вдячністю, Це - Подоляніна Олена Іванівна, голова колгоспу «Мир» села Мурафи.

Держава високо оцінила `ії вагомі успіхи у розвитку сільського господарства. Вона нагороджена орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора. Удостоена звання «Заслужений працівник сільського господарства України».Та ще не всі нагороди цієї нсвтомної жінки. За відновлення та підтримку функціонування християнських храмів на Україні удостоєна медалі «За заслуги перед православною вірою» та відзнакою Папи Римського Іоанна Павла ІІ.Працювала Олена Іванівна наполегливо. Щирість та відвертість, доброта й розуміння, розум та сила волі стали показником її норядності та працслюбства.
Вона встигала побувати скрізь: на фермі до ранкового доїння, на току, на тракторній бригаді, у ланці буряководів. Всюди чути голос, твердий, рішучий, інколи й суворий.
Дякують жителі села Олені Іванівні за чудовий храм, який побудований з її допомогою, за найкращу в районі школу з басейном та спортзалами, БудинОк культури та за те,що віддала свої молоді літа, знання та силу людям, простим хліборобом села Мурафи.
Особливої уваги заслуговує її піклування про родинний затишок. Обід тількивдома, з чоловіком та сином, Хоч нашвндкуруч, але все свіже та смачне, а головне,приготовленс від щирої душі. Бо на жінці лежить почесний обов`язок підтримувати горіння домашнього вогнища, від якого буде набиратися і духовних, і фізичних сил родина. Що б не говорили про рівноправність, про значні успіхи жінок — власна сім*я завжди була, є і буде головною справою життя жінки. І для неї немає більшої радості, як бачити свого чоловіка сильним і успішним, а дітей — добрими, чуйними
і щасливими Микола Луків пише: «Не вірте, що ви людина звичайна...» Це про таких людей, як Олена Іванівна, Звичайна незвичайна жінка, мати, бабуся, дружина, трудівниця, керівник, порадниця і господиня.

Герш Іцкович Будкер 



Народився 1 травня 1918, Мурафа, Вінниччина. 1949 року нагороджений Державною премією СРСР,1967 — Ленінською премією. Навчався у Московському
університеті. Наукову роботу розпочав під керівництвом І.Тамма (пошук тензора енергії —імпульсу електромагнітного поля у рухомих середовищах). Під час ІІ-ї Світової війни служив у зенітних військових частинах (вдосконалив систему керування зенітним вогнем).Після демобілізації вчений присвятив себе вивченню проблем ядерних реакторів, теорії циклічних прискорювачів. Визнання у світовому науковому світі Г. Будкеру принесли висунуті ним ідеї з розробки та створення термоядерних установок з магнітними пробками, методу «електронного охолодження» у прискорювальній техніці. Вчений також запропонував декілька нових напрямків у фізиці плазми та керованого термоядерного синтезу, які покладені в основи досліджень, що проводились у багатьох наукових центрах світу. 1958 року в СРСР була реалізована ідея створення Сибірського відділення академії наук. За підтримки І. Курчатова в Новосибірську було засновано Інститут ядерної фізики Сибірськоговідділення АН СРСР. Від дня відкриття науково-дослідницького закладу у 1957 році до кінця своїх днів інститутом керував Г. Будкер. Саме у Новосибірську вчений зумів реалізувати свої наукові ідеї, зокрема, одержання зустрічних пучків електронів та позитронів. Інший напрям робіт інституту — одержання антиречовини. Академік Г.Будкер вважав: «Антиречовина дасть можливість людству завоювати всю сонячну систему. Можливо, що те, над чим працюємо, дасть можливість зробити реальною подорож до інших світів». Дослідження Г.Будкера дали початок серйозному вивченню інженерних проблем майбутнього термоядерного реактора.